1974 год. 6 апреля. Курская улица

1978 год. Улица Коминтерна (Симона Петлюры), трамваи

1979 год. Проспект Космонавта Комарова, участок линии скоростного трамвая в районе Национального авиационного университета (НАУ)

Читать далее Ретро фото Соломенского района →

Вулиця Виборзька

Міститься в Солом’янському районі. Пролягає від вулиці Борщагівської до вулиці Миколи Василенка. Її початковий відрізок (від вулиці Борщагівської до вулиці Гарматної) виник наприкінці ХІХст. під назвою Дачна лінія 4-а. Решта вулиці виникла в 1930-ті рр. під назвою вулиця Нова 139-а. Сучасна назва — з 1953р. До вулиці Виборзької прилучаються вулиця Академіка Янгеля, провулок Ковальський, вулиці Індустріальна, Деснянська, Гарматна, полковника Шутова та провулок Чугуївський.

Виборзька, 66 та 68
Житлові одноповерхові будинки другої половини ХІХст. Знесені 1983-1984рр

Вулиця Борщагiвська

Міститься в Радянському та Жовтневому районах, на Шулявці та Караваєвих Дачах. Пролягає від Повітрофлотського проспекту та вулиці Жилянської (як її продовження) до вулиці Гарматної. Виникла в ХІХст. під такою саме назвою на шляху до сіл Братська, Микільська, Михайлівська, Петропавлівська та Софійська Борщагівка. Спочатку простягалася від проспекту Перемоги (поблизу вулиці Шолуденка). В 1960-1970-х рр. повністю перепланована та перебудована, в початковій частині змінено її напрям. Назву «вулиця Борщагівська» в 1902-1928рр. мала і теперішня вулиця Миколи Кравченка. До вулиці Борщагівської прилучаються провулок Політехнічний, вулиці Боткіна, Дашавська, Маміна-Сибіряка, Польова, Академіка Янгеля, Виборзька, провулки Ковальський, Індустріальний, вулиці Індустріальна, Генерала Тупікова, Ніжинська та Західна, а також декілька тупикових провулків без назви (до середини ХХст. існували під номерами: провулок №1, провулок №2 і т. ін.).

Борщагiвська, рiг Боткiна
Житлова забудова кінця ХІХ — початку ХХст. Знесена в 1980-х рр.

Как Киев собирал пригородные части в одно целое

Соломенка известна в качестве киевского предместья с 1830-х годов. В те времена это была слободка, на которой стояли крытые соломой лачуги (отсюда и название местности), принадлежавшие крепостным Киево-Печерской лавры, отставным солдатам и малоимущим людям. В 1858 году часть Соломенки присоединили к Киеву как компенсацию за земли, отобранные у города при строительстве Новой Печерской крепости

В 1860-е годы население предместья начало быстро расти. Этому способствовало строительство в долине реки Лыбедь железной дороги. Вначале жителями Соломенки стали киевляне, у которых отобрали землю под прокладку железнодорожного полотна. Затем здесь поселились ремонтники открывшихся вагонных и паровозных мастерских.
Так возникла Железнодорожная колония – один из первых в Российской империи рабочих поселков, отличавшийся комплексной застройкой жилых и культурно-бытовых объектов.
Например, в колонии построили, помимо производственных зданий, приют для детей-сирот имени императора Александра III. Одним из воспитанников этого заведения оказался Анатолий Петрицкий – будущий классик украинской живописи. Сын делопроизводителя на Юго-Западной железной дороге, он рано осиротел.
Еще один объект здешнего «соцкультбыта» – больница для работников Юго-Западной «железки», где в хирургическом отделении работал фельдшером бесшабашный молодой человек Павел Губенко. Впоследствии он стал популярным писателем-юмористом, взяв забавный псевдоним Остап Вишня.

Читать далее SINCE 1860 →

Как в XIX веке в Киеве возникла Соломенка

Соломенка известна в качестве киевского предместья с 1830-х годов. В те времена это была слободка, на которой стояли крытые соломой лачуги (отсюда и название местности), принадлежавшие крепостным Киево-Печерской лавры, отставным солдатам и малоимущим людям. В 1858 году часть Соломенки присоединили к Киеву как компенсацию за земли, отобранные у города при строительстве Новой Печерской крепости

В 1860-е годы население предместья начало быстро расти. Этому способствовало строительство в долине реки Лыбедь железной дороги. Вначале жителями Соломенки стали киевляне, у которых отобрали землю под прокладку железнодорожного полотна. Затем здесь поселились ремонтники открывшихся вагонных и паровозных мастерских.

Так возникла Железнодорожная колония – один из первых в Российской империи рабочих поселков, отличавшийся комплексной застройкой жилых и культурно-бытовых объектов.

Например, в колонии построили, помимо производственных зданий, приют для детей-сирот имени императора Александра III. Одним из воспитанников этого заведения оказался Анатолий Петрицкий – будущий классик украинской живописи. Сын делопроизводителя на Юго-Западной железной дороге, он рано осиротел.

Еще один объект здешнего «соцкультбыта» – больница для работников Юго-Западной «железки», где в хирургическом отделении работал фельдшером бесшабашный молодой человек Павел Губенко. Впоследствии он стал популярным писателем-юмористом, взяв забавный псевдоним Остап Вишня.
Читать далее Как в XIX веке в Киеве возникла Соломенка →

КАРАВАЄВІ ДАЧІ

Ім`я професора В.О. Караваєва, його наукова діяльність тісно пов`язана з нашим містом. Хірург і офтальмолог Володимир Опанасович Караваєв у 1840 році був призначений професором медичного факультету Київського університету, став його першим деканом. Ім`я професора Каравєва збереглося і в назві колишньої дачної місцевості. Вона вже давно увійшла в зону міста, так само як і колишній Кадетський гай, відмежований від Караваєвих дач залізницею. Відомо, що Кадетський гай був улюбленим місцем київських дуелянтів. Цікавий збіг обставин: на Караваєвих дачах жив ще один вчений, теж Володимир Опанасович Караваєв, радянський зоолог, який протягом ряду років був директором зоологічного музею АН УССР. Сьогодні Караваєві дачі — назва зупинки електропоїздів.

День в истории: в Киеве построили новый вокзал

В этот день, 85 лет назад в 1932 было построено здание Ж/Д-вокзала Киева, которое обслуживает пассажиров и сегодня. Редакция 44.ua решила сделать небольшой экскурс в историю центрального вокзала столицы.

Железная дорога в Киеве существует с конца 19 века. Первый вокзал тут построили в 1870 году. Архитекторы отмечают, что здание было выполнено в стиле староанглийской готики. В длину вокзал был равен платформе (133 метра). В исторических архивах отмечается, что тут были предусмотрены “vip-залы” для пассажиров высоких социальных сословий.

Через семь лет на станции произошел сильный пожар, который ничего не оставил от здания. До наших дней дошла ключевая версия: рабочий по неосторожности поджег кучу стружки.

Здание восстановили, однако к тому моменту население Киева активно росло и транспортная инфраструктура не выдерживала нагрузку. Было принято решение строить новое здание вокзала, однако из-за войны и революции проект пришлось отложить.

Строительство возобновили в 1928 и завершили 23 февраля 1932 — через 5 лет. Вокзал был выполнен в стиле украинского барокко. Во время войны здание сильно пострадало, однако было восстановлено в прежнем виде.

Читать далее День в истории: в Киеве построили новый вокзал →

Герої Крут – ніхто не забутий

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам’ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина.

Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

У бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова прийшлося не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі[4].

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність[4].

Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам’яті тридцяти».

Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006 року на місці бою встановлено пам’ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні.